Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

Про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя недійсними

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

від 18 серпня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сеніна Ю. Л., суддів: Левченка Є. Ф., Лихути Л. М., Пшонки М. П., Романюка Я. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки, а також за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя недійсними, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2010 року, встановила:

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" (тепер - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк")), про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки. Позивач зазначав, що в листопаді 2006 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_7 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким та отримала кредит в розмірі 130490,96 швейцарських франків на строк до 19 листопада 2017 року під 8,49 % річних. З метою забезпечення взятих на себе за кредитним договором зобов'язань 20 листопада 2006 року ОСОБА_7 було укладено з банком договір іпотеки, за яким вона передала банку в іпотеку магазин непродовольчих товарів по АДРЕСА_1. Порушивши взяті на себе за кредитним договором зобов'язання ОСОБА_7 станом на 20 червня 2008 року допустила перед банком заборгованість на суму 113233,60 швейцарських франків. За таких обставин 20 червня 2008 року банком було укладено з ним, позивачем, договір про відступлення права вимоги, за яким він зобов'язався погасити заборгованість ОСОБА_7 перед банком у розмірі 113233,60 швейцарських франків і з моменту погашення цього боргу до нього переходять права банку за кредитним договором з ОСОБА_7 24 липня 2008 року банк уклав з ним договір про відступлення прав іпотекодержателя, за яким до нього перейшли від банку права іпотекодержателя за укладеним банком з ОСОБА_7 договором іпотеки. Посилаючись на те, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" та умов укладеного банком з ОСОБА_7 договору іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, позивач просив звернути стягнення на переданий ОСОБА_7 в іпотеку магазин та визнати за ним права власності на нього.

У липні 2009 року ОСОБА_7 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 та ПАТ "УкрСиббанк", третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя за договором іпотеки недійсними, посилаючись на те, що на порушення Закону України "Про іпотеку" та умов укладеного нею з банком договору іпотеки її не повідомлено про відступлення банком на користь ОСОБА_6 прав за кредитним договором та договором іпотеки, не відбулося державної реєстрації відомостей про відступлення банком прав іпотекодержателя, до того ж вона готова достроково погасити кредит, про що в серпні 2008 року повідомила банк.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2010 року, у первісному позові відмовлено, а зустрічний задоволено.

Рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в касаційному порядку оскаржили ОСОБА_6 та ПАТ "УкрСиббанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі просить змінити судові рішення, стягнувши на його користь в порядку реституції 900268 грн. 40 коп., що становить еквівалент сплачених ним банку коштів в іноземній валюті за курсом на час розгляду справи судом, а ПАТ "УкрСиббанк" у своїй касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на нього за ОСОБА_6 суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив із того, що згідно з умовами укладеного банком з ОСОБА_6 договору про відступлення права вимоги права кредитодавця за укладеним банком з ОСОБА_7 кредитним договором переходять до останнього з моменту погашення ним перед банком заборгованості боржника ОСОБА_7, а така ним погашена лише частково.

Такий висновок є правильним.

Судом установлено, що 20 листопада 2006 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_7 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким ОСОБА_7 отримала 130490,96 швейцарських франків на строк до 19 листопада 2017 року під 8,49 % річних. З метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за цим договором в той же день ОСОБА_7 уклала з ПАТ "УкрСиббанк" договір іпотеки, за яким передала банку в іпотеку магазин непродовольчих товарів по вул. Дзержинського, 13 в м. Дніпропетровську. Станом на 20 червня 2008 року ОСОБА_7 допустила заборгованість перед банком за кредитним договором в розмірі 113233,60 швейцарських франків. 20 червня 2008 року банком було укладено з ОСОБА_6 договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого ОСОБА_6 зобов'язався погасити перед банком заборгованість ОСОБА_7 за кредитним договором в розмірі 113233,60 швейцарських франків і з моменту погашення цього боргу до нього, ОСОБА_6, переходять права банку за цим кредитним договором. 24 липня 2008 року між банком і ОСОБА_6 було укладено договір про відступлення прав іпотекодержателя за укладеним 20 листопада 2006 року банком з ОСОБА_7 договором іпотеки, згідно з умовами якого до ОСОБА_6 перейшли права банку як держателя предмету іпотеки, яким забезпечено виконання ОСОБА_7 своїх зобов'язань за укладеним нею з банком кредитним договором.

Встановивши, що ОСОБА_6 25 липня 2008 року сплатив банку 113099,80 швейцарських франків в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7, тобто що існуючу заборгованість ОСОБА_7 перед банком він погасив не повністю, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що права кредитора за кредитним договором банку з ОСОБА_7 до нього відповідно до укладеного з банком договору про відступлення права вимоги не перейшли, а тому вимагати права на звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_6 не може.

Задовольняючи зустрічний позов про визнання укладених банком з ОСОБА_6 договорів відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя за договором іпотеки недійсними суд першої інстанції виходив із того, що фактично за цими договорами ОСОБА_6 ставив за мету набуття права власності на магазин як предмет іпотеки, а це обумовлювало обов'язок ОСОБА_7 передати йому магазин у власність, хоча вона мала намір та можливість повністю погасити борг. За таких обставин суд дійшов висновку, що зовнішнє волевиявлення ОСОБА_6 не відповідало його внутрішній волі, а спірні договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Залишаючи рішення суду першої інстанції в цій частині без змін апеляційний суд разом з тим вказав, що зазначений договір суперечить закону, оскільки не допускається уступка вимог, які випливають з кредитного договору, особі, яка не є кредитною установою, а ОСОБА_6 такою установою не є.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора.

На підставі укладених банком з ОСОБА_6 договорів відступлення права вимоги та прав іпотекодержателя відбулася заміна особи у зобов'язанні, яке виникло з кредитного договору, а не сторін кредитного договору.

Крім того, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд визнали оспорювані ОСОБА_7 договори недійсними з підстав, на які та не посилалась, що є порушенням ч. 1 ст. 11 ЦПК України, оскільки ОСОБА_7 як на підставу визнання цих договорів недійсними посилалась на те, що її не повідомлено про їх укладання, відомості про відступлення прав іпотекодержателя не були зареєстровані в установленому порядку, так само як не був зареєстрований і сам договір, а вона до того ж готова достроково погасити кредит, про що повідомила банк.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором. Така ж норма міститься і в ст. 24 Закону України "Про іпотеку".

На підставі ст. 24 Закону України "Про іпотеку" та п. 2.2.1 укладеного банком з ОСОБА_7 договору іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення ним прав іпотекодержателя і права вимоги за основним зобов'язанням.

Разом з тим підставою визнання договору недійсним є недодержання вимог закону саме в момент його укладення. Оскільки ж порушення положень закону та договору щодо повідомлення боржника про відступлення іпотекодержателем своїх прав за іпотечним договором і права вимоги за кредитним договором відбулося після його укладення це не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Це ж стосується і відсутності державної реєстрації відомостей про таке відступлення.

Готовність ОСОБА_7 як боржника сплатити борг та достроково погасити кредит також не є підставою для визнання договорів про відступлення права вимоги та прав іпотекодержателя недійсними, до того ж висловила вона таку готовність вже після укладення зазначених договорів.

Таким чином, в цій частині рішення ухвалено через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у позові ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними.

Керуючись п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 336, ст. ст. 337, 341, п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вирішила:

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2010 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя за договором іпотеки недійсними скасувати.

У позові ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя за договором іпотеки недійсними відмовити.

У решті рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

 

Головуючий 

Ю. Л. Сенін 

Судді: 

Є. Ф. Левченко 

  

Л. М. Лихута 

  

М. П. Пшонка 

  

Я. М. Романюк 

 



Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату