Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

По визнання недійсним договору іпотеки

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

від 2 березня 2011 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Дьоміної О. О., суддів: Гвоздика П. О., Кузнєцова В. О., Ткачука О. С., Штелик С. П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа ОСОБА_9, про визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2010 року, встановила:

У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк"), третя особа ОСОБА_9, про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 19 липня 2007 між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_8.

Зазначав, що з 21 червня 1990 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7.

Під час перебування у шлюбі ними було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

19 липня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_8, яка діяла також від імені його дружини ОСОБА_7, було укладено договір іпотеки відповідно до якого вказана квартира була передана в іпотеку в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_9 за кредитним договором від 18 липня 2007 року про надання кредитної лінії в сумі 20000 доларів США.

Оскільки згоди на передачу його частки квартири в іпотеку він не давав, ОСОБА_6 просив суд визнати цей договір іпотеки недійсним.

Також у вересні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ПАТ "КБ "ПриватБанк", третя особа ОСОБА_9, про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 21 березня 2008 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_8.

Зазначав, що за цим договором іпотеки ОСОБА_8 також без його згоди передала в іпотеку належну йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_9 за кредитним договором від 19 березня 2008 року про надання кредитної лінії в сумі 15000 доларів США.

Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2010 року позови ОСОБА_6 об'єднанні в одне провадження.

26 квітня 2010 року представник ОСОБА_6 зменшив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір іпотеки від 21 березня 2008 року.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2010 року, в позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права та порушення норм матеріального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони намагаються уникнути відповідальності за взятими на себе зобов'язаннями перед ПАТ "КБ "ПриватБанк", а порушене право позивача може бути відновлено шляхом пред'явлення ним вимоги про відшкодування завданих йому збитків.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевим судом встановлено, що 21 червня 1990 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено шлюб.

20 січня 2004 року ОСОБА_7 та її дочка ОСОБА_8 придбали за договором купівлі-продажу в рівних частках квартиру АДРЕСА_1.

19 липня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Івано-Франківської філії та ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу ОСОБА_10.

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_8, яка діяла від свого імені та від імені матері ОСОБА_7, виступили майновими поручителями в порядку забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_9 за кредитним договором від 18 липня 2007 року про виділення кредитної лінії в сумі 20000 доларів США та передали згадану вище квартиру в іпотеку.

При цьому ОСОБА_8, діючи на підставі доручення матері, подала нотаріусу заяву про те, що частина квартири, що належить ОСОБА_7 не є спільною сумісною власністю та є її особистою власністю, оскільки на час її набуття ОСОБА_7 не перебувала у шлюбі, і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на ? частину квартири (її частку), у тому числі і відповідно до ст. 64, 74 та 97 СК України, немає.

21 березня 2008 року ОСОБА_8, діючи також і в інтересах ОСОБА_7, повторно уклала договір іпотеки на ту ж квартиру із ЗАТ КБ "ПриватБанк" в порядку забезпечення виконання зобов'язання за іншим кредитним договором від 19 березня 2008 року.

Згідно з ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 3 ст. 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Проте, місцевий суд зазначених вимог закону не врахував та не звернув уваги на те, що майно, яке перебуває у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників, а підставою для визнання недійсним правочину щодо розпорядження таким майном, зокрема, є відсутність у співвласника, який вчинив цей правочин згоди інших співвласників на його укладення.

Встановивши, що ОСОБА_8 при передачі спірної квартири в іпотеку приховала той факт, що ? частина цієї квартири набута ОСОБА_7 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_6, а тому є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з підстав, передбачених ч. 1 ст. 60 СК України; ОСОБА_6 згоди на передачу його частки в спірній квартирі в іпотеку не надавав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для часткового визнання недійсним оспорюваного правочину.

Крім того, місцевий суд не звернув уваги на те, що подавши заяву про зменшення позовних вимог, представник позивача фактично порушив питання про відмову від позову в частині визнання недійсним договору іпотеки від 19 липня 2007 року та в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України це питання в процесуальному порядку не вирішив.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги представника позивача.

Таким чином, допущені судами при вирішені цієї справи порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий 

О. О. Дьоміна 

Судді: 

П. О. Гвоздик 

В. О. Кузнєцов 

О. С. Ткачук 

С. П. Штелик 

 



Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату