Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.06.2011 щодо єдиної практики застосування норм матеріального права

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ЛИСТ

від 08.06.2011 р.

Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Автономної Республіки Крим 


Відповідно до ст. 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доводжу до Вашого відома, що Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, прийнято ряд постанов та сформульовано обов'язкові для усіх судів України правові позиції.

Серед них звертаю увагу на такі.

Зобов'язання, що виникають із договорів та інших правочинів

1. Суди дійшли правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) і фізичною особою, оскільки встановлено, що директор товариства не мав належним чином оформлених повноважень на укладення такого договору, з огляду на те, що відповідно до п. "і" ст. 41, ст. ст. 59, 62 Закону України "Про господарські товариства" та п. 9.6 статуту ТОВ укладення оспорюваного правочину належить до виключної компетенції зборів учасників товариства, й для подальшого визнання такого договору дійсним необхідно було їх затвердження саме зборами учасників товариства. Судами також правильно встановлено, що подальші дії товариства не свідчать про схвалення угоди учасниками товариства, тому й підстав для визнання такої угоди дійсною на підставі ст. 63 Цивільного кодексу УРСР (аналогічна ч. 2 ст. 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) не було (постанова від 28 лютого 2011 року N 6-2цс11).

2. Положення ст. 652 ЦК України пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 цього Кодексу, при істотній зміні обставин.

Позивач-позичальник, який був заінтересований в укладанні кредитних договорів, не надав достатніх доказів про те, що у зв'язку з фінансовою кризою виконання генеральної угоди та кредитних договорів сторонами призвело до порушення його майнових інтересів і позбавлення його того, на що він розраховував при їх укладенні (постанова від 23 травня 2011 року N 3-47гс11).

3. Згідно зі ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У зв'язку із цим, висновок суду про те, що укладення іпотечного договору є для товариства неприбутковим правочином, позбавленим будь-якого економічного сенсу, є помилковим (постанова від 16 травня 2011 року N 3-31гс11).

4. У випадку підписання особою з банком іпотечного договору від імені товариства як головою правління, за умови, що така особа одночасно є генеральним директором концерну і уклала із банком кредитний договір, суд неправильно дійшов висновку про порушення положень ч. 3 ст. 238 ЦК України, яка передбачає, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Указана норма права встановлює заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів. Незважаючи на те, що іпотечний договір був укладений в інтересах концерну, сторонами в ньому є банк і товариство (постанова від 16 травня 2011 року N 3-31гс11).

5. Господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками та учасниками у виді внесків, а управління товариством здійснюють його органи.

Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" визначено права учасників господарського товариства. Ця норма не наділяє учасника товариства суб'єктивним правом на здійснення повноважень власника майна товариства, тому такий учасник не належить до тих суб'єктів, котрі мають право оспорити договір, укладений між юридичними особами. Крім того, угода між товариством та іншою юридичною особою не зачіпає його прав, а учасники господарського товариства не наділені правом звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших учасників товариства і самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших учасників товариства (постанова від 16 травня 2011 року N 3-31гс11).

6. Правила ст. 220 ЦК України щодо можливості визнання договору купівлі-продажу дійсним не поширюється на об'єкти нерухомості, оскільки такий правочин підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Це пов'язано із тим, що момент вчинення такого правочину, відповідно до положень ст. ст. 210, 640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією, тому правочин є неукладеним і таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків (постанова від 18 квітня 2011 року N 3-28гс11).

Справи, що виникають із сімейних правовідносин

1. Скасування в судовому порядку усиновлення дитини, що відбулося за погодженням чоловіка і дружини, лише за позовом останньої є порушенням національними судами ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки скасування усиновлення не було підкріплене відповідними доказами й достатніми підставами, які б виправдали втручання в сімейне життя чоловіка, який позову не пред'являв (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Курочкін проти України"). Крім того, указавши, що проживання дитини в сім'ї є неможливим, національні суди не врахували того, що на момент розгляду справи подружжя вже розлучилося й однією сім'єю не проживало. Натомість дитина проживала однією сім'єю із батьком (усиновлювачем). Суди не дослідили менш суворі альтернативні заходи, які б забезпечили усунення недоліків у вихованні та розвитку дитини, на які посилався заявник, і не з'ясували, чи виконала держава свій обов'язок зі збереження єдності сім'ї (постанова від 23 травня 2011 року N 6-11цс11).

Справи щодо зобов'язання вчинити певні дії

1. Питання відключення від мереж централізованого опалення регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, які з метою захисту прав усіх мешканців багатоквартирних будинків передбачають відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води не окремих квартир багатоквартирного будинку з ініціативи їх власників або наймачів, а відключення цілих багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів.

Відповідно до п. 25 Правил відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року N 4 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 9 грудня 2005 року за N 1478/11758 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (січень 2008 року), зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 6 листопада 2007 року N 169), установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

Таким чином, правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що під час розгляду справ про зобов'язання організації видати технічні умови для відключення квартири від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води судам необхідно з'ясувати та дати оцінку: об'єкту відключення (весь багатоквартирний будинок чи квартира); змісту рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, зокрема, умові, за наявності якої комісія дозволила відключити приміщення від мережі (постанова від 16 травня 2011 року N 6-9гс11).

Справи, що виникають із застосування законодавства про виконавче провадження

1. Дія Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" не поширюється на правовідносини, в яких однією зі сторін є фізична особа - стягувач. У зв'язку з цим суд правильно застосував положення п. 3.7 ч. 6 ст. 3 цього Закону та з урахуванням п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" скасував постанову державного виконавця про зупинення виконавчого провадження у зв'язку із внесенням підприємства паливно-енергетичного комплексу - боржника - до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до вказаного Закону (постанова від 31 січня 2011 року N 6-4цс10).

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до судових рішень Верховного Суду України.

 

В. о. Голови 

М. П. Пшонка 


 

 



Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату