Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

Про визнання договору частково недійсним та скасування виконавчного напису

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

19.01.2011 р.

N 19/164

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Остапенка М. І., суддів: Гончарука П. А., Стратієнко Л. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Наола" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2010 року у справі N 19/164 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Наола" до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Рівненської обласної дирекції (за участю третьої особи на стороні відповідача - приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_1) про визнання договору застави частково недійсним та скасування виконавчого напису (за участю представників сторін: від позивача - не з'явився, відповідача - Ч. Б. І., третьої особи - не з'явився), встановив:

У листопаді 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Наола" звернулось до господарського суду із позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Рівненської обласної дирекції про визнання недійсним пункту 2.12 договору застави транспортного засобу N 014/52/940-з3 від 15 жовтня 2008 року, укладеного сторонами з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 014/52/940 від 26 липня 2006 року, укладеного між банком і ОСОБА_2, та скасування виконавчого напису нотаріуса N 319, вчиненого 27 серпня 2009 року на договорі застави приватним нотаріусом Рівненського МНО.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року (суддя - О. Тимошенко) позов задоволено. Визнано недійсним пункт 2.12 договору застави транспортного засобу N 014/52/940-з3 від 15 жовтня 2008 року, скасовано виконавчий напис нотаріуса N 319, вчиненого 27 серпня 2009 року на договорі застави приватним нотаріусом Рівненського МНО.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2010 року (головуючий - В. Кузь, судді - М. Юркевич, М. Городечна), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 року (головуючий - Н. Кочерова, судді - В. Студенець, М. Черкащенко), рішення місцевого господарського суду скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року постанову Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2010 року, залишивши в силі рішення господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15 жовтня 2008 року між TOB "Наола" і банком (заставодержатель) укладено нотаріально засвідчений договір застави транспортного засобу N 014/52/940-зЗ з метою забезпечення вимог заставодержателя за кредитним договором N 014/52/940 від 26 липня 2006 року, укладеного між банком і ОСОБА_2.

Пунктом 2.12 договору застави передбачено, що у випадку невиконання заставодавцем зобов'язань по кредитному договору заставодержатель, на підставі виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно, реалізує його самостійно або через третіх осіб за власним розсудом. Якщо суму, отриманої від реалізації заставленого майна недостатньо для повного задоволення Заставодержателя, він має право отримати суму, якої недостатньо для повного погашення заборгованості, за рахунок звернення стягнення на інше майно заставодавця у першочерговому порядку.

Підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Наола" до господарського суду стало те, що на думку позивача спірний пункт договору суперечить діючому законодавству, а саме статтям 24, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якими передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом, яким, при цьому, не передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як вчинення виконавчого напису. І з цих підстав виконавчий напис N 319 від 27.08.2009 є безпідставним та підлягає скасуванню.

Із доводами позивача місцевий господарський суд погодився і рішенням від 21 грудня 2009 року позов задовольнив.

Однак, суд апеляційної інстанції дане судове рішення скасував з огляду на те, що Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не містить жодних заборон щодо звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення виконавчого напису.

Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину, згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 2, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Предметом договору застави від 15 жовтня 2008 року є рухоме майно заставодавця.

Відповідно до частини 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 статті 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Інше передбачене Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Статтею 26 Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено.

Наведене свідчить про незаконність ухваленої Львівським апеляційним господарським судом постанови від 6 квітня 2010 року з огляду на помилкове застосування норм матеріального права при її прийнятті, що є підставою для її скасування і залишення в силі законного і обґрунтованого рішення господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Наола" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2010 року у справі за N 19/164 скасувати, залишивши у силі рішення господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року.

 

Головуючий, суддя

М. Остапенко

Суддя

П. Гончарук

Суддя

Л. Стратієнко

 



Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату