Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

Про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, договорів купівлі-продажу та визнання права власності

  

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2011 р.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наумчука М. І.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Євтушенко О.І., Мазур Л.М.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Першої Ялтинської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадкування, договорів купівлі-продажу та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_9, яка діє від імені ОСОБА_3, на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 грудня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадкування від 19 серпня 2008 року на квартиру АДРЕСА_1, посвідчене державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_10; визнати недійсним свідоцтво про право на спадкування від 19 серпня 2008 року на квартиру АДРЕСА_2, посвідчене державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_11; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_12 від 27 серпня 2008 року, реєстровий номер 5429; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_12 від 27 серпня 2008 року, реєстровий номер 5428; визнати за нею право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 та право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2. В обґрунтування позову вказувала на неврахування при видачі свідоцтв належності спірного майна до об'єктів права спільної сумісної власності, право на частку в якій мала і вона. Тому позивач просила задовольнити вимоги.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 грудня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_9, яка діє від імені ОСОБА_3, просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_3.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи своє рішення, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 як у зв'язку з пропуском строку позовної давності, так і за безпідставністю. Із змісту рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що залишаючи рішення міського суду без змін, апеляційний суд Автономної Республіки Крим відмовив у позові у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Між тим з такими висновками судів погодитися не можна.

Встановлено і ніким не оспорюється, що квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 були придбані за договорами купівлі-продажу в 1999 році у період перебування ОСОБА_13 в шлюбі з ОСОБА_14, в зв'язку з чим належали останнім на праві спільної сумісної власності, як це передбачено ст. 22 КпШС України. Шлюб між сторонами припинено 19 лютого 2007 року.

Право колишнього подружжя на частку у спільному сумісному майні зберігається незалежно від припинення шлюбу (ст. 68 Сімейного кодексу України). У випадку порушення цього права особа має право на його захист. Д о таких вимог позовна давність застосовується у три роки, вона обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. ст. 20, 72 Сімейного кодексу України).

Незважаючи на наведені положення чинного законодавства, суд першої інстанції вважав, що початок перебігу строку на звернення до суду з позовом необхідно обчислювати з дня ухвалення рішення про розірвання шлюбу (20 грудня 2006 року) і отримання свідоцтва про його розірвання (6 березня 2007 року).

Доказів, які б свідчили про існування на той час обставин, з якими законодавець пов'язує обчислення початку перебігу позовної давності, в рішенні не наведено.

Апеляційний допустив аналогічну помилку щодо встановлення початку обчислення перебігу строку позовної давності. В обґрунтування свого висновку про те, що такий строк повинен обчислюватись із часу розірвання шлюбу (19 лютого 2007 року) безпідставно вказав, що після цієї дати у позивача не було правових підстав користуватися і володіти спірними квартирами, оскільки вона не мала документів на підтвердження такого права, що свідчить про його порушення.

При цьому не було враховано, що при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (ст. 23 КпШС України).

З огляду на викладене зазначення в договорі купівлі-продажу покупцем одного з подружжя не може означати, що придбане за такою угодою майно належить лише цій особі та що цим договором не посвідчується право власності на вказане майно іншого подружжя.

Зроблений в рішенні суду першої інстанції висновок про те, що ОСОБА_3 не зверталась до нотаріальної контори для оформлення спадщини і пропустила строк позовної давності для виділу частки у спадковому майні правого значення для вирішення спору не має, оскільки позивач обґрунтовувала свої вимоги не виникненням у неї права на частку у квартирах у порядку спадкування, а набуттям права власності на них як у спільному майні подружжя. Належні їй, як учаснику спільної сумісної власності, частки не входили до складу спадкового майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_14.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за безпідставністю, суд першої інстанції зазначеного також не врахував.

Таким чином суди не з'ясували наявність чи відсутність обставин, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків у сторін, як в учасників правовідносин, що виникли між ними.

Порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_9, яка діє від імені ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 грудня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.



Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату