Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

Укладення договору поруки без згоди подружжя є законним

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ                  

Договір укладений одним із подружжя, створює обов‘язок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім‘ї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сім‘ї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сім‘ї, він не створює обов‘язку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

12 вересня 2012 року                                                                                           м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого

Яреми А.Г.

Суддів:

Патрюка М.В.,

Жайворонок Т.Є.,

Романюка Я.М.,

 

Григор‘євої Л.І.,

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

 

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2012 року, ухвали апеляційного суду Рівненської області від 22 грудня 2011 року та рішення Рівненського міського суду від 25 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки недійсним,

в с т а н о в и л а :

У липні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання договору поруки недійсним. Позивачі зазначали, що 30 липня 2007 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем договір поруки, за яким поручився перед останнім за виконання ОСОБА_3 свого обов‘язку перед відповідачем за укладеним з ним кредитним договором. Посилаючись на те, що цей договір укладено з порушенням ст. 65 СК України, оскільки дружина поручителя ОСОБА_1 – позивачка ОСОБА_2, своєї згоди на його укладення не давала, позивачі просили визнати договір поруки недійсним.

Рішенням Рівненського міського суду від 25 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Рівненської області від 22 грудня 2011 року та судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2012 року, у позові відмовлено.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права – ст. 65 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_4, на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що укладений ОСОБА_1 договір поруки не є правочином щодо розпорядження спільним з ОСОБА_2 майном, цей договір не створює для ОСОБА_2. ніяких обов‘язків, відтак, ст. 65 СК України на спірні відносини не поширюється.

Такий висновок суду є правильним.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Під майном згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України маються на увазі не лише предмети матеріального світу, а також майнові права та обов‘язки.

На підставі ч. 4 ст. 65 СК України укладений одним із подружжя договір створює обов‘язки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім‘ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім‘ї.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов‘язання боржником.

Судом встановлено, що 30 липня 2007 року ОСОБА_1 в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2. уклав з відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», перетвореним в подальшому в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», договір поруки, за яким взяв на себе зобов’язання відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 свого обов‘язку за укладеним з банком кредитним договором. За змістом цього договору його укладено ОСОБА_1 не в інтересах своєї сім‘ї, а в інтересах сторонньої особи – ОСОБА_3.

Згідно зі ст. 73 СК України за зобов‘язаннями одного з подружжя  стягнення  може  бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.  Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Таким чинном, оскільки договір поруки укладено ОСОБА_1. не в інтересах сім‘ї, він не породжує для його дружини ОСОБА_2 ніяких обов‘язків і за зобов‘язаннями ОСОБА_1 за цим договором стягнення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1-ОСОБА_2, а за його зобов‘язаннями за цим договором стягнення може бути накладено лише на особисте майно ОСОБА_1 і на частку у праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2, яка виділена йому в натурі.

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору поруки недійсним у зв‘язку з відсутністю згоди на його укладення дружини ОСОБА_1 ОСОБА_2.

 Ухвала судді Верховного Суду України від 3 червня 2008 року у справі    № 6-10827 ск 08, на яку як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилаються заявники, свідчить про те, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання укладеного одним із подружжя договору поруки недійсним через відсутність згоди іншого з подружжя. Наведений приклад свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 65 СК України щодо укладення договору поруки одним із подружжя і це потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Однак, оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права, то в задоволенні заяви слід відмовити.

Щодо ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 10 серпня 2010 року у справі № 20505 св 10 та ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-22533 ск 11, якими залишено без змін рішення судів про визнання договорів поруки недійсними, то зі змісту цих ухвал не вбачається, що підставою визнання договорів поруки недійсними була відсутність згоди одного з подружжя на їх укладення іншим з подружжя, а тому вони не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 65 СК України.

Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.

 

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 



Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату