Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

Про визнання договору іпотеки припиненим

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 17 квітня 2013 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1, які діють в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання договору іпотеки припиненим, встановила:

У вересні 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 березня 2008 року між ПАТ "Укрсоцбанк" і неповнолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах яких діяла їхня мати - ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором від 17 березня 2008 року про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого в іпотеку було передано чотирикімнатну квартиру. 10 листопада 2009 року ОСОБА_5 померла. У липні 2010 року позивачам надійшов лист Волинського відділення Львівської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" щодо надання згоди на забезпечення виконання зобов'язання нового боржника - ОСОБА_6, яка є спадкоємцем померлої ОСОБА_5. Оскільки забезпечення виконання зобов'язання боржника ОСОБА_6 у договорі про надання відновлювальної кредитної лінії від 17 березня 2008 року суперечило правам та інтересам дітей, які є співвласниками квартири, то вони не погодились забезпечувати виконання зобов'язання нового боржника.

Позивачі просили суд визнати припиненими зобов'язання за іпотечним договором, укладеним 17 березня 2008 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та неповнолітнім ОСОБА_3 і малолітнім ОСОБА_4, від імені яких діяла їхня мати - ОСОБА_1, та посвідченим приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7, про передачу в іпотеку квартири НОМЕР_1 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 червня 2012 року позов задоволено, визнано припиненим зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від імені яких діяла ОСОБА_1, за договором від 17 березня 2008 року про передачу в іпотеку квартири НОМЕР_1 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 17 березня 2008 року НОМЕР_3, укладеним між ОСОБА_5 та ПАТ "Укрсоцбанк".

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 13 липня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2012 року та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 523, 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві ОСОБА_1 наводить як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2011 року, 22 лютого, 13 червня та 4 липня 2012 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2012 року справу допущено до розгляду Верховним Судом України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачів і відповідача та перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами встановлено, що 17 березня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 перед ПАТ "Укрсоцбанк" за кредитним договором від 17 березня 2008 року було укладено договір про передачу в іпотеку квартири НОМЕР_1 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_ 1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_3. Договір посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7.

10 листопада 2009 року ОСОБА_5 померла. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є її дочка - ОСОБА_6. На пропозицію банку щодо згоди на забезпечення виконання зобов'язання новим боржником за кредитним договором після смерті ОСОБА_5 позивачі не погодились.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір іпотеки припинено на підставі частини першої статті 523 ЦК України, оскільки іпотекодавці не погодились забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що стаття 17 Закону України "Про іпотеку" та стаття 593 ЦК України не містять такої підстави припинення договору іпотеки, як смерть боржника за основним зобов'язанням. У зв'язку зі смертю боржника за кредитним договором, ОСОБА_5, має місце не цілеспрямована заміна боржника в зобов'язанні за згодою сторін, а успадкування грошового обов'язку спадкоємцем, що прийняв спадщину. Оскільки заміна боржника не відбулася, то норма частини першої статті 523 ЦК України не підлягає застосуванню.

Разом із тим у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2011 року (справа N 6-31038св1) та від 22 лютого 2012 року (справа N 6-43852св11) суд касаційної інстанції погодився з висновками судів апеляційної інстанції про те, що на поручителів може бути покладено обов'язок щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у разі смерті позичальника лише за наявності в позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 523 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Отже, у справі, яка переглядається, висновок суду касаційної інстанції про те, що у разі смерті боржника, який був стороною кредитного договору, не відбувається заміна боржника в зобов'язанні, оскільки має місце успадкування грошового обов'язку спадкоємцем, є помилковим.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор'єва

 

В. І. Гуменюк

 

В. В. Онопенко

 

Л. І. Охрімчук

 

Я. М. Романюк

 

Ю. Л. Сенін

 

* * *

Правова позиція,
висловлена ВСУ при розгляді справи N 6-18цс13

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Отже, у справі, яка переглядається, висновок суду касаційної інстанції про те, що у разі смерті боржника, який був стороною кредитного договору, не відбувається заміна боржника в зобов'язанні, оскільки має місце успадкування грошового обов'язку спадкоємцем, є помилковим.



Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату