Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

Про визнання заповіту недійсним

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

від 18 грудня 2013 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Дьоміної О. О., суддів - Касьяна О. П., Кафідової О. В., Коротуна В. М., Штелик С. П., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, законним представником якого є ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року, встановила:

У січні 2010 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мати ОСОБА_7, після смерті якої, вона у встановлений законом строк завернулася із заявою про прийняття спадщини, і нотаріальною конторою за її заявою була зведена спадкова справа, тому вважає себе такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері.

Зазначає, що ОСОБА_7 була спадкоємцем другої черги в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, після смерті якого відкрилася спадщина на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

У вересні 2007 року ОСОБА_7 звернулася до Ірпінської міської держнотконтори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 і їй стало відомо, що за життя ОСОБА_8 склав заповіт, посвідчений 09 квітня 2003 року, за яким все своє майно заповів ОСОБА_9.

Вважає, що при складанні заповіту ОСОБА_8 не в повній мірі усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними і тому вказаний заповіт має бути визнаний судом недійсним.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 квітня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року, позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_8 09 квітня 2003 року на ім'я ОСОБА_9, посвідчений 09 квітня 2003 року державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори З. О. А., зареєстрований у реєстрі за N 2297.

У касаційній скарзі заявники, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_7, після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй за життя майно.

Спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_7 є її дочка ОСОБА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер рідний брат ОСОБА_7 - ОСОБА_8, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому за життя майно.

Зі змісту заповіту, посвідченого державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори З. О. А., зареєстрованого у реєстрі за N 2297 вбачається, що все своє майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_8 заповідав ОСОБА_9.

Після смерті ОСОБА_8 до Ірпінської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом звернулися ОСОБА_9 та ОСОБА_7.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_9, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому за життя майно, останній заповіту не залишив.

07 вересня 2011 року до Ірпінської міської державної нотаріальної контори звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом син померлого ОСОБА_4, який діяв за згодою свого законного представника - матері ОСОБА_5, іншим спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_9 є його син ОСОБА_6.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним заповіт, складений ОСОБА_8 09 квітня 2003 року на ім'я ОСОБА_9, посвідчений 09 квітня 2003 року державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори З. О. А., виходив з того, що ОСОБА_8 на час складання оскаржуваного заповіту не міг в повній мірі усвідомлювати (розуміти) значення своїх дій та керувати ними.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з наступного.

Як роз'яснено в п. 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2011 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до положень ст. 3607 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року N 6-9цс12, ухваленої у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, виходячи з вимог норми ч. 1 ст. 225 ЦК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в сукупності, суди дійшли помилкового висновку про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_8 09 квітня 2003 року на ім'я ОСОБА_9, посвідченого 09 квітня 2003 року державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори З. О. А, оскільки проведеною у справі судовою експертизою не було зроблено висновку про абсолютну неспроможність померлого в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що ОСОБА_8 не міг повною мірою усвідомлювати (розуміти) значення своїх дій та керувати ними.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 



Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату