Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

Про визнання незаконною і скасування постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року N 231

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

29.07.2015 р.

N К/800/62987/13


Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Голяшкіна О. В. (доповідач), суддів - Кравцова О. В., Стрелець Т. Г., секретаря судового засідання - Загородньої М. О. (за участю представників: позивача - ОСОБА_2, відповідача - Б. А. О.), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною і скасування постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року N 231, встановив:

Позивачі звернулися до суду з позовами, в яких просили визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року N 231 "Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства".

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що оскаржувана постанова прийнята Кабінетом Міністрів України з порушенням установленого законодавством порядку щодо прийняття регуляторного акта та акта, який має важливе суспільне значення, а саме без погодження з усіма заінтересованими органами та врахування їх зауважень та без проведення аналізу регуляторного впливу акта та громадського обговорення його проекту; з порушенням Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оскільки запроваджено новий напрям і спеціалізацію оцінки майна для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, оцінку майна для обчислення сум державного мита та інших обов'язкових платежів; змінив форму і строки стажування оцінювачів; запровадив атестаційно-рецензійну та екзаменаційну комісії, систему зовнішнього контролю якості, Державний реєстр оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, у тому числі за напрямом (спеціалізаціями) оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, існування Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" не передбачено, поза межами наданих йому законом повноважень врегулював питання, пов'язані з позбавленням (анулюванням) кваліфікаційного свідоцтва оцінювача та анулюванням сертифікату суб'єкта оціночної діяльності; з порушенням Конституції України, яка не допускає звуження обсягу існуючих прав і свобод людини та громадянина, а саме прав на свободу об'єднання у громадські організації, на підприємницьку діяльність, на працю, на послуги і роботи; з порушенням Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки запровадження нових правил здійснення оціночної діяльності призвели до обмеження діяльності оцінювачів, що свідчить про антиконкурентні дії відповідача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі та додаткових поясненнях скаржник зазначає про порушення відповідачем установленого законодавством порядку щодо прийняття регуляторного акта та акта, який має важливе суспільне значення, невідповідність оскаржуваної постанови положенням Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Закону України "Про Фонд державного майна України", звуження встановленого Конституцією України обсягу прав і свобод людини та громадянина, недопустимість встановлення обмежень діяльності оцінювачів.

ОСОБА_11 заявою від 14 січня 2014 року повідомив про приєднання до скарги.

У поданих запереченнях Кабінет Міністрів України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів залишити без змін. Зазначає, що оскаржувана постанова видана в межах повноважень, відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України та не є регуляторним актом у розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 березня 2013 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 231 "Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства", якою:

1. Затверджено Порядок проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства.

2. Встановлено, що:

1) суб'єкти оціночної діяльності, які станом на день набрання чинності цією постановою мають чинний сертифікат суб'єкта оціночної діяльності за напрямом 1 "Оцінка об'єктів у матеріальній формі" (далі - напрям 1), напрямом 2 "Оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об'єкти інтелектуальної власності" (далі - напрям 2), можуть отримати сертифікат суб'єкта оціночної діяльності за спеціалізацією 1.8 "Оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства" (далі - спеціалізація 2.3) у межах напряму 2 за умови, що такі суб'єкти відповідають вимогам, установленим правилами організації системи зовнішнього контролю якості, затвердженими Фондом державного майна, іншим вимогам законодавства та мають у штатному складі оцінювачів за відповідними спеціалізація ми.

Інші суб'єкти господарювання, які відповідають вимогам, установленим правилами організації системи зовнішнього контролю якості, та іншим вимогам законодавства та мають у штатному складі оцінювачів за напрямом 3 "Оцінка для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства" (далі - напрям) можуть отримати сертифікат суб'єкта оціночної діяльності за таким напрямом. Оцінювачами за напрямом 3 є оцінювачі за таким напрямом, а також за спеціалізацією 2.3 у межах напряму 2;

2) з дня набрання чинності цією постановою вважати такими, що втратили чинність довідки з Державного реєстру суб'єктів оціночної діяльності про право провадити практичну діяльність з визначення оціночної вартості об'єктів нерухомості та об'єктів незавершеного будівництва для цілей оподаткування, видані Фондом державного майна відповідно до Тимчасового порядку визначення оціночної вартості нерухомості та об'єктів незавершеного будівництва, що продаються (обмінюються), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року N 1103;

3) під час визначення розміру податку та/або нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, виходячи з оціночної вартості майна, майнових прав або вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності.

До 31 липня 2013 року можуть використовувати звіти про оцінку, що проведена суб'єктами оціночної діяльності за спеціалізаціями 1.1 - 1.7 у межах напряму 1 і спеціалізаціями 2.1 та 2.2 у межах напряму 2;

З 1 серпня 2013 року використовуються лише звіти про оцінку, що проведена відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою.

3. Внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.

4. Визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року N 1103 "Деякі питання визначення оціночної вартості нерухомості та об'єктів незавершеного будівництва, що продаються (обмінюються)".

5. Фонд державного майна зобов'язано:

1) вжити заходів до визначення спеціалізації 1.8 у межах напряму 1, спеціалізації 2.3 у межах напряму 2, а також напряму 3;

2) затвердити:

- правила організації системи зовнішнього контролю якості;

- порядок ведення єдиної бази даних звітів про оцінку для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства;

- порядок ведення Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, у тому числі за напрямом (спеціалізація ми) оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства;

- разом з Міністерством юстиції, Міністерством доходів і зборів, Державним агентством земельних ресурсів - порядок взаємодії, зокрема в електронній формі, суб'єктів оціночної діяльності, замовників оцінки, нотаріусів, Фонду державного майна, Міністерства доходів і зборів, державного агентства земельних ресурсів під час проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства;

3) привести власні нормативно-правові акти щодо визначення правового статусу і правових засад діяльності наглядової ради з питань оціночної діяльності у відповідність з вимогами законів України "Про центральні органи виконавчої влади" та "Про Фонд державного майна України".

Як встановлено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Як встановлено ч. 3 ст. 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (Закону від 07 жовтня 2010 року N 2591-VI, чинного на час винесення оспорюваної постанови), Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України, цього Закону та актів Президента України затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 7 ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.

Відповідно до п. 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року N 950, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 року N 308 (п. 3 параграфу 32 Регламенту).

Згідно п. п. 1, 2, 5 Регламенту КМУ головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів. Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Як встановлено ч. 4 ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Також, ч. 6 ст. 51 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають суспільне значення та визначають права і обов'язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Як встановлено ч. 1 ст. 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що проект оскаржуваної постанови не погоджений Державною службою з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, відповідачем не враховані висловлені у висновку Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо проекту оскаржуваної постанови та листі Адміністрації Президента України від 28 лютого 2013 року N 3-01/391 зауваження. За своїм змістом та суттю постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року N 231 є регуляторним актом, оскільки містить норми, направлені на правове регулювання господарських відносин та адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади - суб'єктами організаційно-господарських повноважень та суб'єктами господарювання у процесі управління господарською діяльності, які застосовуються неодноразово і мають неперсоніфікований характер.

Прийняття відповідачем вказаної постанови без додержання визначеної Регламентом Кабінету Міністрів України процедури, без аналізу регуляторного впливу акту та без його попереднього оприлюднення, є порушенням вимог Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Висновки судів попередніх інстанцій в обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України про те, що вона не є регуляторним актом, не відповідають фактичним обставинам та є невірними.

Правове регулювання відносин у сфері оцінки майна, майнових прав для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, здійснюється Податковим кодексом України, Законом України від 12 липня 2001 року N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Законом України від 09 грудня 2011 року N 4107-VI "Про Фонд державного майна України", Законом України від 13 січня 2012 року N 4336-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012 - 2014 роки".

При цьому Податковий кодекс України за своєю суттю та змістом є спеціальним законом у відносинах, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, та загальним у відносинах оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в України.

Проте, основним і спеціальним законом з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності є Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", з урахуванням окремих положень Податкового кодексу України, Закону України "Про Фонд державного майна України", Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012 - 2014 роки", які в свою чергу містять спеціальні норми щодо статусу, організації, повноважень та порядку діяльності Фонду державного майна України, а також питань організації та здійснення оцінки майна, майнових прав для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, та є загальними у відносинах оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні.

Відповідно до ст. 2 Закону "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав та професійна оціночна діяльність регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами з оцінки майна, що не суперечать йому. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правові норми щодо оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, застосовуються правила міжнародного договору.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України. Кабінет Міністрів України в питаннях оціночної діяльності здійснює повноваження, визначені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012 - 2014 роки" (в редакції, чинній на момент винесення Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови) установлено, що оцінка об'єктів приватизації, а також оцінка іншого майна, майнових прав, у тому числі нормативна грошова оцінка, здійснюється відповідно до законодавства з питань оціночної діяльності, а у випадках оцінки майна, майнових прав для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства (у тому числі правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації) (далі - оцінка для цілей оподаткування), здійснюється відповідно до законодавства з питань оціночної діяльності з урахуванням пункту 5 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання приватної форми власності, виключним видом діяльності яких є оцінка для цілей оподаткування.

Згідно з положеннями п. 5 ст. 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" до повноважень Фонду державного майна України у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності віднесено, зокрема, здійснення державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; ведення Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, які здійснюють оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність за відповідними напрямами (спеціалізаціями), а також за окремим напрямом (спеціалізацією) для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, для включення (виключення) таких суб'єктів оціночної діяльності до Переліку суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання, як органів, уповноважених здійснювати оцінку для випадків, встановлених Податковим кодексом України і таких, що мають право здійснювати оцінку для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства; здійснення методичного регулювання у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, затвердження методик та прийняття нормативно-правових актів, у тому числі правила організації системи зовнішнього контролю якості, які містять правила організації, випадки, порядок, строки та періодичність проведення перевірок системи зовнішнього контролю якості, порядок рецензування звітів про оцінку (актів оцінки майна), а також можливості та способи відшкодування завданої шкоди (збитків).

Пунктом 2 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про Фонд державного майна України" встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З аналізу вищенаведених положень законодавства слідує, що Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями видавати акти щодо врегулювання питань з оцінки майна, зокрема, затверджувати положення (національні стандарти) оцінки майна, затвердження ж методик та інших нормативно-правових актів з цих питань віднесено до компетенції Кабміну та Фонду держмайна України (Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"). При цьому спеціальними нормами законів України "Про Фонд державного майна України" та "Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012 - 2014 роки", прийнятими пізніше, у чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, методичне регулювання відносин оціночної діяльності, зокрема з питань здійснення оцінки майна, майнових прав для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, віднесено до повноважень Фонду державного майна України як органу державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні; відповідних повноважень Кабінету Міністрів України щодо методичного регулювання оціночної діяльності, визначення особливостей провадження та встановлення нових напрямів (спеціалізацій) оціночної діяльності та ухвалення відповідного нормативно-правового акту чинним на час винесення оскаржуваної постанови законодавством прямо не передбачалося.

Що стосується посилання судів попередніх інстанцій на п. 172.11 ст. 172 Податкового кодексу України, то вказана норма закону передбачає встановлення Кабінетом Міністрів України порядку визначення оціночної вартості нерухомості та об'єктів незавершеного будівництва, що продаються (обмінюються), проте не встановлює право відповідача на запровадження нових напрямів та спеціалізацій оцінки майна, а також на затвердження порядку визначення механізму проведення оцінки нерухомого та рухомого майна і майнових прав на них.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року N 231 "Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства" вищенаведеним вимогам не відповідає, її правомірність в порядку ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведена.

Вищенаведені обставини щодо винесення оскаржуваної постанови з порушенням вимог законодавства та перевищенням відповідачем визначених законом повноважень є підставою для задоволення позовних вимог про визнання цієї постанови незаконною та її скасування.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року N 231 "Деякі питання проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства".

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

 




Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату