Методична рада нотаріату
Актуальна інформація
Монiторинг законодавства
Судова практика
Методичнi рекомендацii
Бібліографія з окремих видів нотаріальних дій
Склад методичноi ради

Головна   /  Судова практика  

Про визнання спадкового договору частково недійсним

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

від 10 червня 2015 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Горелкіної Н. А., суддів: Євграфової Є. П., Євтушенко О. І., Завгородньої І. М., Ситнік О. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу К. А. М. про визнання спадкового договору частково недійсним, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу К. А. М. на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 04 лютого 2015 року, встановила:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу К. А. М. про визнання спадкового договору частково недійсним, посилаючись на те, що йому та його дружині ОСОБА_6, на праві спільної сумісної власності належав будинок АДРЕСА_1.

21 липня 2011 року він (ОСОБА_3) склав заповіт, згідно з яким все своє майно заповідав своїм донькам: ОСОБА_7 та відповідачу ОСОБА_4. Однак через деякий час ОСОБА_4 повідомила йому, що ОСОБА_6 теж бажає укласти разом з ним заповіт, і тому він підписав нотаріально посвідчений документ, який вважав заповітом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина ОСОБА_6 померла. Після звернення ОСОБА_7 до нотаріальної контори з метою оформлення спадщини він дізнався, що замість заповіту підписав спадковий договір, згідно з яким все спадкове майно після смерті ОСОБА_6 та його (ОСОБА_3) переходить у власність ОСОБА_4.

Оскільки він мав намір залишити своє майно двом донькам порівну, вважав, що даний договір підписаний внаслідок помилки, тому просив суд визнати недійсним спадковий договір, посвідчений 10 жовтня 2012 року від його імені, в частині передачі права власності на належне йому майно на користь ОСОБА_4 та зобов'язати приватного нотаріуса ХМНО К. А. М. скасувати заборону відчуження належного йому майна, що є предметом спадкового договору.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2014 року позов задоволено.

Визнано частково недійсним спадковий договір, посвідчений 10 жовтня 2012 року приватним нотаріусом ХМНО К. А. М., укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 щодо передачі права власності на належні ОСОБА_3 1/2 частини будинку та 1/2 частини земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_4.

Зобов'язано приватного нотаріуса ХМНО К. А. М. скасувати заборону відчуження 1/2 частини будинку та 1/2 частини земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_3.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 04 лютого 2015 року зазначене судове рішення у частині зобов'язання приватного нотаріуса скасувати заборону відчуження 1/2 частини будинку та 1/2 частини земельної ділянки скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Виключено із мотивувальної частини рішення посилання на ст. 717 ЦК України.

У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені у справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приватний нотаріус ХМНО К. А. М. у касаційній скарзі просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню повністю, а касаційна скарга приватного нотаріуса ХМНО К. А. М. задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач помилявся не тільки щодо правової природи правочину, а й щодо спадкоємців майна, оскільки бажав залишити спадок двом донькам: ОСОБА_7 та ОСОБА_4.

Також суд взяв до уваги показання свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_3 повідомляв їм, що бажає заповісти все своє майно порівну двом донькам: ОСОБА_7 та ОСОБА_4.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині зобов'язання приватного нотаріуса скасувати заборону відчуження 1/2 частини будинку та 1/2 частини земельної ділянки та відмовляючи в позові у цій частині, зазначав, що наказом МЮ України від 14 грудня 2012 року N 1844/5 припинено доступ, зокрема приватних нотаріусів, до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Проте з висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Установлено, що ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_6 з 1954 року. У шлюбі мають двох доньок: ОСОБА_7, 1955 року народження, та ОСОБА_4, 1963 року народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина позивача померла. Після звернення ОСОБА_7 до нотаріальної контори з метою оформлення спадщини з'ясувалось, що існує спадковий договір, укладений між подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_4.

Судом установлено, що 21 липня 2011 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким все своє майно заповідав своїм донькам порівну (а. с. 8).

10 жовтня 2012 року за адресою проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (будинок АДРЕСА_1) для вчинення нотаріальних дій прибула нотаріус ХМНО К. А. М. Після роз'яснення всіх наслідків укладання правочину ОСОБА_6 та ОСОБА_3 підписали спадковий договір, у п. 28 якого зазначено, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 слабозрячі, текст договору їм зачитано нотаріусом уголос.

Чинне законодавство, зокрема приписи ст. ст. 3, 6 ЦК України, закріплюють принцип свободи договору, який полягає у свободі особи вільно вступати у договірні відносини та самостійно визначати вид договірних зв'язків.

ОСОБА_3 позивачу у справі, та його дружині ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок та земельна ділянка АДРЕСА_1.

Скориставшись своїм правом на свободу договору, позивач та його дружина розпорядилися належним їм на законній підставі майном шляхом укладення спадкового договору, який було посвідчено 10 жовтня 2012 року приватним нотаріусом ХМНО К. А. М. за реєстровим N 174.

На спадковий договір, як і на будь-який інший правочин, поширюються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, а також правам і інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в узагальненні "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (лист від 24 листопада 2008 року), обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Отже, предметом доказування у даному випадку має бути наявність помилки позивача у розумінні правочину, його наслідків, прав і обов'язків сторін, які існують на момент вчинення правочину.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання спадкового договору частково недійсним, поза увагою судів залишився той факт, що позивач вчинив ряд юридично значимих дій, а саме: у липні 2012 року замовив витяг з ХДБТІ про реєстрацію права власності, у якому у рядку призначення вказано: "для складання спадкового договору", у жовтні оцінку вартості майна, які передують укладенню спадкового договору, оскільки законом передбачено надання нотаріусу певного переліку документів, та свідчать про його намір укласти саме спадковий договір (додані до касаційної скарги нотаріуса).

Згідно з умовами спірного спадкового договору сторони були попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства щодо недійсності правочину та положеннями ст. ст. 1302 - 1308 ЦК України щодо умов спадкового договору, про що свідчать їх підписи на договорі.

Про вказане також свідчить те, що у процесі розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (яка померла) підписали спадковий договір вже після роз'яснення їм наслідків укладення такого правочину (абз. 12 мотивувальної частини рішення), що спростовує доводи, викладені позивачем у заяві з приводу того, що нотаріус під час посвідчення договору з ним не спілкувався та не пояснив значення вказаного документа.

Також сторони на час укладення договору та посвідчення його нотаріусом були дієздатними особами та розуміли наслідки виконуваних ними дій, про що вказано у п. п. 9, 10, 11, 23 спадкового договору, а саме: сторони стверджували, що однаково розуміють значення і умови вказаного договору та його правові наслідки, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, а також те, що договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину і не є правочином, що вчиняється відчужувачами під впливом тяжкої для них обставини і за вкрай невигідних умов. Сторони стверджували, що зміст вказаного договору, зміст зазначених в ньому статей чинного законодавства їм зрозумілі, питань, які б залишилися нез'ясованими і незрозумілими для них, немає, а також те, що сторони не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті спірного договору.

Задовольняючи позов, суд ст. ст. 214, 215 ЦПК України наведеному належної оцінки не надав, не звернув уваги на те, що текст договору було власноруч підписано ОСОБА_3 та він мав на час вчинення правочину необхідний обсяг цивільної дієздатності, що сторонами не заперечувалося.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Єдиними доказами, якими керувався суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, були покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які пояснили, що ОСОБА_3 їм повідомляв про намір заповісти все своє майно двом донькам: ОСОБА_7 та ОСОБА_4 порівну.

Водночас за умовами договору, зокрема: п. 14, передбачено, що останній укладається із призначенням особи, яка має здійснювати контроль за його виконанням ОСОБА_12. Однак, незважаючи на те, що дана особа була присутня при посвідченні спадкового договору та йому особисто і достовірно має бути відомо про всі обставини його посвідчення, у тому числі питання, пов'язані із проявом волевиявлення ОСОБА_3 при вчиненні правочину та роз'ясненням нотаріусом ОСОБА_3 правової природи правочину, суд, викликавши зазначену особу в якості свідка, у встановленому законом порядку її щодо обставин вчинення договору не допитав.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу К. А. М. задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 04 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Н. А. Горелкіна

Судді:

Є. П. Євграфова

 

О. І. Євтушенко

 

І. М. Завгородня

 

О. М. Ситнік


 



Повний список >>
  © 2008 Методична рада нотаріату